ТЕХНОЛОГІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Впровадження елементів дистанційної форми навчання в школі є необхідною умовою для досягнення су­часного рівня якості освіти. 

В чому полягає суть дистанційного навчання, історія його виникнення, методологічні особливості, як воно впроваджується в школі на сучасному етапі – саме цим питанням і присвячена стаття.

^ Дистанційне навчання (ДН) – це одна із форм організації на­вчального процесу, при якому усі або час­тина занять здійснюється з викорис­танням сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій при територіальній віддаленості викладача й учнів. Дистанційне навчання в школі відкриває можливість вивести на новий рівень до профільну і профільну підготовку учнів, дозволить забезпечити гнучкість та багатоваріантність у навчанні, сприятиме більш повному розкриттю потенціалу учнів, через фактично необмежену кількість дистанційних навчальних курсів. Саме дистанційна форма навчання відкриває можливості для учнів, які пропускають школу з поважних причин (змагання, конкурси, або хвороба та інше ) та особливо для тих, хто за станом здоров’я навчається індивідуально, якісно задовольнити власні потреби в здобутті освіти.


Історія дистанційного навчання

Дистанційне навчання має свою, майже 200-річну історію. В 1836 р. в Університеті Лондона було вперше запровадженекореспондентське навчання. Навчальні матеріали подавалися від навчального закладу до студента (та у зворотному напрямку) лише в письмовій формі та пересилалося поштою. Ця форма навчання була поступово запроваджено іншими університетами, в 1892 р. в університеті Чикаго, в 1911 р. в університеті Квінсленда. В СРСР з 20-их років ХХ ст. впроваджено, як різновид кореспондентського навчання, - заочне навчання. 

^ Навчальний заклад  Студент



З розвитком радіо та телебачення у кінці 1960-х на початку 1970-х років на Заході відбулися зміни в заочному навчанні, коли, крім кореспондентського подання матеріалу, у навчальному процесі стали використовуватися радіо- і телепередачі, очні зустрічі студентів з викладачами. На зміну старому терміну почали застосовувати новий, який більше відповідав формі навчання, - «дистанційне навчання».


^ Теорії дистанційного навчання

Ранні концептуальні теорії дистанційного навчання характеризуються спрямованістю на студента як активного учасника навчального процесу, який самостійно створює свій навчальний простір та розглядають викладача та навчальний заклад як інформаційне джерело. До теоретиків дистанційного навчання раннього періоду відносять Р. Елінг, О.Петерс. У теорії автономії та незалежності (Рудольфа Елінга) дистанційне навчання розглядається як багатовимірна система процесів навчання і зв’язку за допомогою штучного сигналу-носія та виділяються виміри цієї системи:

1. Студент;
2. Суспільство (законодавство, уряд, сім’я та ін.);
3. Заклад дистанційного навчання;
4. Мета навчання;
5. Зміст навчання;
6. Результат навчання;
7. Відстань;
8. Носій сигналу.

На схемі 1 подано виміри систем навчання за теорією автономії та незалежності Рудольфа Елінга.





Схема 1.

До сучасних теорій дистанційного навчання відносять, насамперед, теорію реінтеграції актів викладання і вивчення Десмонда Кігена, теорії еквівалентності дистанційного навчання Майкла Сімонсона та Дага Шейла, тривимірну теорію дистанційного навчання Джона Вердьюіна та Томаса Кларка. 


Принципи дистанційного навчання

В основу дистанційного навчання покладені класичні принципи дидактики:

• природовідповідність;
• науковість і доступність;
• наочність;
• свідомість та активність;
• системність;
• систематичність і послідовність;
• зв'язок теорії з практикою.

Дистанційному навчанню характерні класичні дидактичні ознаки, таких як: мета, зміст, методи, засоби, форми навчання, тих, кого навчають, і тих, хто навчає. Але ДН має і специфічні характеристики. Однією із таких характеристик є те, що дистанційне навчання побудоване в основному на принципах інформатизації освіти і широкому застосуванні телекомунікаційних технологій. Сучасні принципи ДН за В. Биковим та Н. Клокар:

• інтерактивність – передбачає діалог викладача з користувачем;
• адаптивність – забезпечує індивідуальний темп проходження навчання, передбачає самостійний вибір реєстрації слухачем, сам курс, де й коли зручно навчатися, а також терміни консультацій і складання іспитів, періодичне відновлення навчальної діяльності;
• гуманістичність – полягає в спрямованості навчання та освітнього процесу в цілому до людини; у створенні максимально сприятливих умов для оволодіння змістом навчання; засвоєнні обраної професії для розвитку і прояви творчої індивідуальності, високих громадянських, моральних, інтелектуальних якостей, що забезпечували б йому соціальну захищеність, безпечне та комфортне існування;
• пріоритетність педагогічного підходу під час проектування освітнього процесу – передбачає проектування дистанційного навчання з розробки теоретичних концепцій, створення дидактичних моделей тих явищ, що планується реалізувати; досвід комп'ютеризації дозволяє стверджувати, що коли пріоритетною є педагогічна сторона, система виходить більш ефективною;
• педагогічна доцільність застосування нових інформаційних технологій – вимагає педагогічної оцінки ефективності кожного кроку проектування та створення дистанційного навчання; тому на перший план необхідно ставити не впровадження техніки, а відповідне змістове наповнення навчальних курсів і освітніх послуг;
• вибір змісту освіти – відповідність змісту дистанційної освіти нормативним вимогам Державного освітнього стандарту і вимогам ринку;
• забезпечення захисту інформації, що циркулює в дистанційному навчанні – передбачення організаційних і технічних засобів безпечного та конфіденційного зберігання, передавання і використання потрібних відомостей, забезпечення їх безпеки під час зберігання, передавання й використання;
• стартовий рівень освіти – вимагає певного набору знань, умінь, навичок; 
• відповідність технологій до навчання – адекватність технологій навчання моделям дистанційного навчання; 
• гнучкість і мобільність – створення інформаційних мереж, баз і банків знань та даних для дистанційного навчання, що дозволять коригувати або доповнювати освітню програму; водночас вимагається збереження інформаційної інваріантної освіти, що забезпечує можливість переходу на навчання по споріднених або інших напрямках;
• неантагоністичності дистанційного навчання існуючим формам освіти – проектоване дистанційне навчання зможе дати необхідний соціальний та економічний ефект за умови, якщо створювані та впроваджувані інформаційні технології стануть не чужорідним елементом у традиційній системі освіти, а будуть природно інтегровані в неї;
• економічність – передбачає раціональне використання фінансових та матеріальних ресурсів, точний розрахунок ефективності підвищення кваліфікації за даною формою навчання.

Дотримання цих принципів, адаптування їх для загальної освіти під час впровадження дистанційного навчання в школах сприятиме розвитку та поліпшенню ефективності навчання учнів, а також певною мірою визначить зміст, форми організації та методи дистанційного навчання.

На схемі 2 подано принципи дистанційного навчання.



Схема 2


^ Технології дистанційного навчання

20 грудня 2000 року Постановою МОН України була прийнята Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні . В концепції визначено, що «Дистанційна освіта - це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання.» 

До складу технологій ДН входять педагогічні та інформаційні технології. 

«Педагогічні технології дистанційного навчання - це технології опосередкованого активного спілкування викладачів зі студентами з використанням телекомунікаційного зв'язку та методології індивідуальної роботи студентів з структурованим навчальним матеріалом, представленим у електронному вигляді. 

Інформаційні технології дистанційного навчання - це технології створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супроводу навчального процесу дистанційного навчання за допомогою телекомунікаційного зв'язку.»

На схемі 3 представлені технології дистанційного навчання.



Схема 3. Технології дистанційного навчання.